"Який зміст передає слово башибузук?”

У нашій мові воно позначає людину, яка бешкетує: бешкетник, задирака. А відома ця лексема ще з часів середньовіччя, коли в українців були тісні контакти з тюркомовними народами — татарами, турками. У тюрських мовах "буза” — це п’янкий напій із проса типу браги. Його пророщували, виготовляючи солод, а потім заквашували. Напій, залежно від витримки, міг бути легким, як квас, або міцним, як брага. Пили бузу на свята. Цей простий у виготовленні напій поширився і на Кавказ, і на слов’янські терени, особливо на Балкани. "Баш”, "баши” у тюркських мовах означає "голова” (звідси й "башка”).

Отже, башибузук у найточнішому значенні — п’яна голова (з Українського народного календаря).

"Чому в словосполученні закон Ньютона перший компонент пишеться з малої літери, а не з великої?”

Ось як пояснювала це мовознавець Євгенія Чак. У документах державного значення, коли йдеться про один конкретний закон, таке слово пишеться з великої букви. Але якщо цей іменник не пов’язується з якимсь конкретним законом або виступає в множині, він подається з малої літери. Наприклад, "Цього вимагає чинний закон”, "Цього вимагають чинні закони”. Закон Ньютона — загальна назва, що належить до термінів, а в таких випадках з великої букви пишеться тільки прізвище.

"Як сказати: "Це правило поширюється на іменники чоловічого і середнього роду чи чоловічого і середнього родів?”

У висловах-термінах означуване слово (іменник) звичайно стоїть у формі однини, що підкреслює внутрішній зв’язок понять, виражених однорідними означеннями. Словосполучення чоловічий, середній рід — терміни, а вжита у формі однини лексема рід у наведеному реченні увиразнює внутрішній зв’язок між перелічуваними різновидами цього поняття (чоловічий, середній). Отже, треба сказати так: "Це правило поширюється на іменники чоловічого і середнього роду”.

"Як слід писати чоловічі й жіночі прізвища типу Нога, Муха в давальному відмінку: Мусі Оксані, Мусі Григорію чи Мухові Григорію; Нозі Людмилі, Нозі Петру чи Ногові Петру?” Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису наших слів.

Загальні назви муха, нога належать до І відміни твердої групи; отож і власні назви — прізвища Муха, Нога,— незалежно від того, хто є їхнім носієм (чоловік чи жінка), мають відмінюватися за твердою групою І відміни. У давальному відмінку однини треба писати: Мусі Оксані, Мусі Григорію, Нозі Людмилі, Нозі Петру.

"Неправильний чи невірний?”

Неправильний — який не відповідає певним нормам, істині; помилковий, хибний. Неправильні методи, неправильні уявлення, неправильна відповідь. Ненормативним є вживання у розумінні "помилковий” слова невірний (невірне рішення, невірне тлумачення). Треба: неправильне рішення, неправильне тлумачення.

"Некорисливий чи некорисний?”

Обидва прикметники притаманні українській мові, але розрізняються значенням.

Некорисливий — той, хто не прагне до наживи, власної вигоди (про людину).

Некорисний — який не дає користі. Некорисні дії.

"Чи мають семантичну відмінність дієслова нездужати і не здужати?”

Це однозначно: мають.

Нездужати — хворіти. "Нездужає Катерина, ледве-ледве дише” (Тарас Шевченко).

Не здужати — бути нездатним щось зробити; не змогти. "Не здужав вчасно виконати ваше прохання” (з листа).

"Нескінчений чи нескінченний?”

Слова, які є в нашому мовному вжитку, але з різним значенням.

Нескінчений — незакінчений, незавершений. Нескінчена робота.

Нескінченний — той, що триває дуже довго; безконечний. Нескінченні балачки.

"Становити чи складати?”

Дієслово становити має багато значень, зокрема вживається в літературній мові в розумінні "бути складовою частиною чогось; являти собою щось”. "Що ж до простого народу, то він становить окремий світ” (Іван Франко); "Мистецтво і театр становили зміст життя Саксаганського” (з книги); "Цікаво, що жіночий організм потребує вдвічі більше заліза, ніж чоловічий. Так, добова потреба в залізі становить для чоловіків близько 5 міліграмів, для жінок — 10” (з журналу). У цьому ж значенні іноді використовують і слово складати; "Це не складає винятку...”, "економічний ефект складає...”. Такі вислови не відповідають лексико-семантичним нормам.

В усному мовленні, в художніх творах часом уживають словосполучення становити собою. Але воно тепер не сприймається як правомірне. Треба: являти собою, становити, бути.